У Козелецькій районній лікарні, яка визначена опорною у лікуванні хворих на коронавірус COVID-19, працює лише один лікар-інфекціоніст. Точніше одна – 38-річна Тетяна Руденко, жителька Козелецької громади. Інфекційне відділення на 10 ліжко-місць у її віданні. Допомагають справлятися з хворими 6 медичних та 5 молодших медичних сестер. Оце й увесь її колектив.
На передовій у боротьбі з коронавірусом
- Коли в квітні до нас поступили перші хворі на COVID-19, ми жили тут, в лікарні 17 днів, - розповідає Тетяна Миколаївна. – Довелося синові (Ростиславу нині 15 років – Авт.) жити із моїми батьками. З ними він і зараз, тобто від 1 червня. Ростислав сумує за мною, як і я за ним. Але батьки постійно підтримують мене. На щастя, цього тижня ми вже виписали всіх, хто лікувався від коронавірусу, і тепер чекаємо тестування. Його за протоколами проводять всьому медперсоналу, котрий працював із пацієнтами з ковідом, раз на два тижні. Якщо тест буде негативним, то ми зможемо нарешті повернутися додому.
Від початку карантину місця в інфекційному відділенні Козелецької райлікарні зазвичай зайняті. Бо сюди привозять хворих із пневмонією, всі вони потенційно можуть виявитися зараженими коронавірусом COVID-19. Та найбільша кількість пацієнтів із підтвердженим діагнозом була 6 чоловік.
- А ви і справді постійно працюєте в захисних костюмах?
- Аякже! Власне здоров’я – перш за все! Так, це важко, незручно, але і необхідно. Можу похвалитися, що ми всім потрібним для захисту забезпечені. Від початку пандемії у нас був лише мінімум костюмів, масок, рукавичок. Пощастило, що тоді у відділенні не було ще жодного хворого на коронавірус. Це дало такий потрібний час. А першими, хто для нас почав збирати гроші й закуповувати деззасоби і захисні речі, стали прості люди з усього району. Згодом до числа благодійників приєдналися різні організації, установи, благодійні фонди. Всім щиро по-людськи дякую! Нині в нас все є. Хочу зазначити, що я особисто не займалася подібними питаннями забезпечення відділення, за всім необхідним я завжди звертаюся до нашого головного лікаря Вячеслава Приліпка, а він вже турбується про нас.
- Як проходить життя в лікарні? У Вас віп-апартаменти?
- Та ні, що ви! Я живу в звичайній палаті, ніяких особливих умов тут немає. У нас є кухня, де ми самі готуємо собі їсти. Як правило, керує нашою кухнею молодша медсестра Антоніна Володимирівна, вона часто готує всім нам смаколики – солянки, салати, борщі, а сьогодні в нас деруни. Зранку роблю обхід хворих, потім – паперова робота, яка теж займає чимало часу, ввечері повторний огляд пацієнтів. Інколи трапляються і позапланові ситуації, адже ніколи не знаєш, в який час стан хворого може погіршитися. Найчастіше таке трапляється ввечері чи на вихідних, тоді ж і поступає найбільше людей – це вже як закон.
- Доводилося когось із пацієнтів тримати на апараті штучної вентиляції легень?
- Ні, обходились кисневими концентраторами, їх у нас 4. Якщо комусь ставало важко дихати, вдягали кисневу маску і цього вистачало. Тож за весь час ми не втратили жодного пацієнта, всіх виписали додому живими та здоровими.
Не втратила Тетяна Миколаївна і колег, під час пандемії всі медпрацівники інфекційного відділення залишилися працювати на своїх місцях.
Шлях у медицині
Після 9-го класу юній Тані хотілося обов’язково кудись піти вчитися. Тоді вбачала для себе лише дві спеціальності: або бухгалтер, або медик. А як відчувала більший потяг до гуманітарних наук, то й пішла в Новгород-Сіверське медучилище. 2001 року повернулася в рідний Козелець молоденькою медсестричкою і стала працювати в терапевтичному відділенні райлікарні. Відпрацювавши 7 років, таки наважилася йти вчитися далі, на лікаря. Вступила в столичний медінститут ім. Богомольця. Весь час вона підпрацьовувала медсестрою у військовому госпіталі, в інфекційному реанімаційному відділенні. Мабуть, це і визначило її подальший вибір. До того ж серед одногрупників вона найкраще знала «Інфекцію». Тому стала лікарем-інфекціоністом.
- Тільки, будь ласка, не пишіть, що я – інфекціоніня, - сміється жінка. – Це не правильно. В усіх документах у мене написано «лікар-інфекціоніст».
Щоб виявляти різноманітні інфекції, слід бути трохи детективом і розслідувати кожен конкретний випадок, так вчили молодих медиків в інституті. На практиці Тетяна Миколаївна переконалася в цьому не один раз. Адже не завжди пацієнти розповідають всю правду про власний спосіб життя чи життєві ситуації, свідомо чи не свідомо. Але ретельний збір епіданамнезу плюс виявлена симптоматика дають лікареві більш-менш повну картину.
За час роботи Тетяна Руденко окрім нинішньої пандемії вже бачила епідемію кору (вже бувши на посаді лікаря) і так званого свинячого грипу H1N1 (як була ще медсестрою). Та жінка не боїться хвороб (таки інфекціоністу треба бути не лише детективом, але і безстрашним воїном). Підбадьорює її і підтримка рідних, а також керівництва лікарні. Слід зазначити, що 2016 року, закінчивши інтернатуру, Тетяна Миколаївна як молодий спеціаліст отримала 2-кімнатну квартиру в Козельці. Тепер, каже, точно нікуди не втече. А нам тільки цього і треба, бо під час усіляких епідемій без лікаря-інфекціоніста – як без води!
Ганна Самойленко