Кирило Розумовський – останній гетьман Лівобережної України
Генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької імператорської академії наук, граф і останній козацький гетьман Лівобережної України… Хочемо розповісти про одну з непростих і неоднозначних постатей української історії – Кирила Розумовського, життя якого було тісно пов’язано з його рідною Козелеччиною.
Кирило Розумовський (18 (29) березня 1728 - 9 (21) січня 1803) вийшов з дрібного козацького роду Розумів з села Лемеші на Козелеччині. Біографи відзначають, що його сім’я була такою бідною, що в дитинстві Кирило пас кіз, причому не своїх.
Історики відзначають, що в той час талановиті люди з низів могли проявити себе, показавши необхідність імперії, зайняти досить серйозні посади. Кирило Розумовський не був у їх числі – його життєва історія зовсім інша. Завдяки своєму братові Олексію, який був фаворитом і таємним чоловіком імператриці Єлизавети, один брат допоміг іншому зробити успішну кар’єру.
У 14-річному віці юнак вирушив до Європи, де отримав прекрасну освіту - навчався в Кенігсберзькому, Берлінському та Страсбурзькому університетах. Там він виявив жвавий інтерес до науки і нових течій. 18-річним хлопцем Кирило повернувся до Петербурга. Єлизавета призначила Розумовського на посаду президента Російської академії наук, яку він займав більше 50 років. Говорячи сучасною мовою, він став менеджером академії наук, чиї здібності зазначив навіть Михайло Ломоносов.
Варто відзначити, що XVIII століття можна охарактеризувати, як епоху просвітництва. Разом з тим, практично в усіх європейських країнах відбувся процес абсолютизації монархії. Росія не виняток – в цей період вона стала називатися імперією. Для українських земель це означало, що вони повинні були стати частиною великої держави. Відповідно і таке явище як Гетьманщина мало відійти в минуле.
Це б сталося раніше, якби Росія не почала чергову війну з Туреччиною, в якій імперії було не обійтися без стабільної України. Бажаючи отримати підтримку козацької старшини, імператрицею було підняте питання про відновлення Гетьманщини, і на політичній арені з’явився Кирило Розумовський.
Коли в 1750 році Кирила Григоровича призначили на посаду гетьмана, він навіть засмутився, оскільки сильно звик до столичного життя і не хотів залишати Петербург.
Однак, як і його брат Олексій, Кирило все ж був в душі українцем і на новій посаді хотів хоч щось спробувати зробити для своєї землі. Взявшись за справу, він зробив по суті неможливе. По-перше, велика частина податків тепер залишалася для потреб України. По-друге, українські справи стали вирішуватися в іноземній колегії, а не в Сенаті. По-третє, реформував козацтво, що стало добре підготовленою військовою сило з єдиною уніформою та сучасною зброєю. По-четверте, він заборонив робити селян кріпаками. По-п’яте, завдяки відновленню старшинських рад, він був в курсі про всі справи на українській землі. Через це у гетьмана почалися серйозні тертя з російською аристократією (не з Єлизаветою, що була покровителькою Розумовського), адже фактично Україна стала політично і економічно віддалятися від імперії. До того ж, гетьман отримав контроль над землями Запорізької Січі – великою родючою територією, на яку давно мали види найвищі кола російської аристократії.
Невідомо як би склалася ситуація далі, але в 1762 році імператриця Єлизавета помирає. Кирило Розумовський взяв участь у палацовому перевороті, завдяки чому, замість імператора Петра III на трон зійшла Катерина II.
Нова імператриця виявилася з тих, хто не особливо пам’ятав людей, які допомогли їй прийти до влади. Підняте Розумовським питання про спадковість гетьманства, незабаром привело до відставки і зречення від булави – Катерина виявилася занадто сильним суперником, щоб вступити з нею в боротьбу. У 1764 році йому було присвоєне звання генерал-фельдмаршала і велика пенсія.
Проживши наступні тринадцять років Європі, в 1777 році Кирило Розумовський повернувся в Україну. До кінця життя Кирило не зміг змиритися з втратою влади, а Петербург на все життя перестав йому бути симпатичним. Подальше життя останній гетьман провів в своїх резиденціях в Батурині і Яготині.
Говорячи про особисті якості гетьмана, відзначимо, що він був добрим, доступним, прямою людиною, володів почуттям гумору. Незважаючи на розкішне життя і багаті столи, улюбленими його стравами були український борщ і гречана каша. Був одружений і мав одинадцятеро дітей. Кирило Григорович був щедрим меценатом Церкви і культури. В останній період свого життя займався розведенням іспанських овець, вирощуванням шовковиці і шовківництвом, механізував сільськогосподарську працю, будував млини та ін.
Помер Кирило Розумовський в самоті і був похований у збудованій ним Воскресенській церкви в Батурині. 1927 року радянські чиновники відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.
Його гетьманство нащадки назвали «оксамитовою осінню української державності», особа досі викликає суперечки і дискусії – з одного боку він був відданим імперії, але з іншого – він зробив спробу відродити гетьманщину в повній її самостійності, незважаючи на абсолютну владу російського монарха.
За матеріалами інтернет-видань