Пришкільні табори вже давно ввійшли в життя учнів, як ознака початку канікул. І мені завжди було цікаво: чи подобаються вони самим дітям, чи їх просто змушують ходити зайві два тижні до школи? Дійти певного висновку випала нагода якраз у перші дні роботи таборів. Тож я побувала в кількох школах Козелецької громади і розпитала у дітей та вчителів усе, що мене цікавило.

Ставиське

Моїм гідом у Ставиській школі стала Тетяна Дмитрівна Шевченко, начальник табору, вчитель української мови та літератури.

- У таборі оздоровлюється 24 дітей, - розповідає вона. – Усі вони поділені на два загони – старші й менші. Кожен загін обирає собі назву, речівку, емблему. Збираємось проводити ігри, здебільшого спортивні – естафети, біг, а також конкурси на кращій віночок, кращий букет польових квітів тощо. Ми водимо дітей на природу – в поле, але, якщо чесно, дуже переймаємось, щоб не натрапити на змій. В подальшому плануємо провести ознайомлення із родоводами учнів – кожен принесе з дому сімейні фотографії, і ми разом зробимо генеалогічне дерево.

Самі діти розповідали, що у таборі завжди весело. У минулих роках їх возили у музей в Острі, київський зоопарк, в Чернігів у «МакДональдс», на завод «Кока-Кола», в чернігівський історичний музей тощо. Сподіваються і цьогоріч отримати купу вражень від різних екскурсій.

До слова, поки малеча малювала в класах свої емблеми-смайлики, дехто грався надворі, а старшокласники майже всі сиділи за комп’ютерами – грали в ігри.

Патюти

Тут більшість дітей перебувала на майданчику, в холодку або в приміщенні – ховалися від палючого сонця. Євгеній Валерійович Ткаченко, начальник табору, вчитель правознавства, як джентльмен провів мене до дітей і розповів про влаштування їхнього табору:

- У нас 35 дітей, є два загони. Сьогодні у нас проходить конкурс малюнків. Далі плануємо провести змагання із спортивного туризму разом із козелецькою станцією юних туристів. Ми брали участь у військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»), на районному її етапі наші учні посіли перше місце із проходження туристично-спортивної смуги перешкод. Якби у нас було своє спорядження, ми би могли частіше займатися, а так мусимо або самі їздити у Козелець, або запрошувати представників станції туристів до нас у школу. Завтра їдемо на екскурсію у музей ткацтва, ще пізніше хочемо поїхати в Остер. Також будемо брати участь у змаганнях із волейболу на День захисту дітей в Козельці.

Найбільший плюс табору – це спілкування з друзями, - такого висновку можна дійти, слухаючи патютинських дітей.

- Ми граємо у носовичка, квача, футбол, волейбол. Вчитися тут не заставляють. Учора нам читали казки «Язиката Хвеська», «Заячий жир», - говорять молодші школярі.

- Та не жир, а «Заяче сало», – виправляє вчителька.

У Патютинській школі пришкільний табір цього року проводиться вперше. Тому діти відповідали на мої питання дещо невпевнено, для них це все в новинку.

Лемеші

- Найцікавіше в таборі – це розваги, конкурси, а наостанок у нас буде квест по всій території школи. Це все вигадують наші педагоги, - розказали мені лемешівські старшокласники, яких я застала у спортзалі. Вони тренувалися марширувати і співати свою, «таборівську» пісню.

- Ми любимо в таборі обливатися водою. І хоча знаємо, що це не за правилами, та хочеться… Хтось першим вискочить із пляшкою води зі школи, і давай усі тоді обливатися! Батьки нас не лають за таке.

- А вчителі?

- Ну… Запам’яталося, як в попередні роки ми їздили на Десну, в Остер, також була екскурсія в лісництво.

Білейки

У Білейках табір відвідує 53 школярів (мабуть, чи не найбільше по школах старостинських округів), діти тут поділилися на чотири рої, кожен з них представлятиме свою команду. Молодших учнів я застала за складанням правил поведінки в таборі. Ось що вони написали: можна – грати, стрибати, шуміти, товаришувати, а не можна – битися, балуватися, лаятися, запізнюватися.

- А як же тоді виспатися і не запізнитись?

- Якщо прийдеш не вчасно, шкільний автобус вже поїде. Тоді зовсім в табір не попадеш, - пояснили мені діти, які приїжджають із сусідніх з Білейками сіл.

- Що ж вам так тут подобається?

- Грати, розмальовувати розмальовки, ходити до бібліотеки – ми там учора дивилися мультики, ще бувати на екскурсіях. А в п’ятницю ми поїдемо в театр! В минулому році ми вже їздили в зоопарк.

Старші учні в цей час малюють емблему свого рою «Гетьмани».

- То у вас один хтось буде головним?

- Так, ось буде рада і ми оберемо, - відповіли дівчата.

Але хлопці з дальших рядів водночас вигукували: «Я, я головний!» - чи то шуткували, чи ще не домовилися. На запитання чи подобається в таборі старшокласники, як і малеча, відповідали хором: «Так!» Не піддалися і на провокаційне питання, чи не змушують вчителі ходити до табору: «Ні!»

- А які у вас є родзинки, таке, чого немає в інших пришкільних таборах?

- Ми беремо участь в усіх міжшкільних районних змаганнях – з футболу, волейболу, баскетболу тощо. Нас хоч і мало, але ми – полосаті! – з гордістю відказала начальник табору, Наталія Кузьмівна Ковбаса.

Скрипчин

До Скрипчину ми дісталися в обідню пору. Діти саме пообідали і готувалися до конкурсу козацької пісні.

- Як шкода, що ви не встигли на наш футбол!.. – жаліється вчителька. – У нас такі футболісти! Ми й у Козельці братимемо участь у змаганнях.

- Діти, вам подобається в таборі?

- Так!

- А вдома краще?

- Ні… ну буває і там, і там добре.

- То чим ви тут займаєтесь?

- Ми поділились на дві команди, зранку розфарбовували козаків – на стіні вже красується «Козацька вольниця», потім грали у футбол, піонербол, тепер починаємо конкурс пісні. А в наступні дні ми робитимемо курені з сіна – це наша щорічна традиція. Така у нас фішка.

- До речі, ми й фігури робимо із сіна – це декоративно-прикладне мистецтво з природних матеріалів. Ось у нас стоїть справжній козелець (фігура чи то косулі, чи то кози зростом із лося, виконана із сіна – Авт.) – додають вчителі.

Данівка

В Данівці вважають, що їхній табір – самий-самий цікавий та оригінальний. До прикладу приводять проведення екскурсій на місцеву ферму, на природу, велопробіг.

- Розкажіть, діти, вас тут змушують до чогось?

- Так, робити зарядку! А ще гратися, - незадоволено каже гурт хлопчаків, яких я застала за іграми в телефоні. Вчителі пояснили, що учні чекають обіду, тому вже склали спортінвентар і просто сидять.

- А що вам в таборі подобається найбільше?

- Коли возять у Київ чи Чернігів.

- То треба ж, мабуть, брати з собою гроші з дому для поїздки?

- Так, батьки дають нам на морозиво чи ще щось. А класно було б, якби школа за все сплачувала!..

Ось так мрійливо розмірковують наші школярі. Здається, що в пришкільних таборах їм подобається. Адже це і спілкування з друзями, і розваги й веселощі, і цікаві подорожі. Та й педагоги проявляють максимум фантазії, щоб зацікавити вибагливих дітей і навіть здивувати їх чимось із запланованих заходів. Тож висновок один – ставлю таборам «лайк»!

Ганна Самойленко