У кожної роботи – своя специфіка. На одній з тебе сім потів стікає, перш ніж отримаєш результат, на іншій – ти сидиш під кондиціонером і лише пальцями ворушиш (клавіші натискаєш), ще на якійсь ти весь день проводиш на свіжому повітрі (й не важливо, влітку чи взимку) або навпаки, у замкнутому приміщенні. Та кожна людина обирає те, що їй до вподоби.

І хоча в нашій країні немає фаху «пасічник», та окреме професійне свято у цих людей є, і відзначають його 19 серпня – на велике християнське свято Преображення Господнього, а по-народному яблучно-медовий Спас.

Зараз у господарстві 36-річного Миколи Шануся, який мешкає у Калитянському Козелецької селищної ради, більш ніж 50 бджолосімей (тобто вуликів). А починав займатися бджолярством ще його батько, Василь Павлович, у 1990 році. Тоді рідний дядько подарував йому «на розведення» 2 вулики з бджолами. Микола одразу зрозумів, що ця справа йому до душі. І скільки не кусали його комахи, досі продовжує поратися біля бджіл.

- Зараз мої вулики на полі під Кіптями, там росте соняшник, ріпак, гречка, - розповідає Микола Шанусь. – Вісім років тому ми з дружиною Жанною та нашими трьома дочками перебралися жити в Калитянське Омелянівського старостинського округу, тоді й забрав я у батька пасіку. Найбільше роботи з бджолами – у весняно-літній період. Треба після зими приготувати все для розширення бджолосімей, а тоді вчасно мед викачувати. Перший мед збирають десь із кінця травня – акацієвий. До слова, він найдовше не загусає (не зацукровується), на відміну, скажімо, від ріпакового, який уже за тиждень починає густішати. Але то все на любителя.

З одного вулика Микола викачує близько 50 кг меду. Свою продукцію продає на київській трасі, а також знайомим і колегам (калитянський пасічник офіційно працює на столичному заводі залізо-бетонних виробів «Бетон від Ковальської»). Деякі з них за ці роки стали його постійними клієнтами.  

- Весь вільний час іде на роботу на пасіці. Та мені вся моя сім’я допомагає – і дружина, і Діана (19 років), і Софійка (8 років), і найменшенька Полінка (6 років), - продовжує розповідь чоловік. – Ми, окрім бджіл, тримаємо в господарстві порося, курей, ну і вдома є три папуги, рибки. Тепер діти хочуть черепашку завести.

- А часто вас кусають ваші «підопічні»?

- Та буває. Але я не боюсь, це ж природно. Особливо на осінь бджоли стають найбільш злими – вони не люблять без роботи сидіти, ото й зляться. За те взимку пасічники можуть відпочити. Десь із жовтня комахи починають ховатися у вулики. А як зовсім похолоднішає, їх заносять у омшаник – спеціальне утеплене приміщення для зимівлі бджіл. Я самі вулики додатково утеплюю пінопластом. Ще одна обов’язкова умова зимівлі – підгодовувати бджіл. На моїх іде близько 10 мішків цукру.

Святкуватимуть серпневі свята солодко і наші воїни АТО – вони до Спасу отримають 50 кг меду від ще одного пасічника з Козелецької громади, котрий не захотів називати своє ім’я на загал, а побажав залишитися невідомим благодійником. Свято – воно для всіх свято.

Ганна Самойленко