Відділ соціального захисту населення Козелецької селищної ради працює у звичайному для всіх державних установ режимі – з 8.00 до 17.00 годин від понеділка і до п’ятниці. Керує ним Валентина Сікачова, і має вона у підпорядкуванні 4 спеціалістів та 28 соцробітників по селах.
А надавати соціальні послуги їм доводиться багатьом соціально незахищеним верствам населення, до яких належать самотні люди похилого віку, малозабезпечені, прийомні сім’ї, одинокі матері, діти-інваліди, діти-сироти та позбавлені батьківського піклування, всі ті, хто опинився у складних життєвих обставинах і ще багато інших.
Цього дня о восьмій ранку всі спеціалісти вже були на місці. Прийшовши на роботу, бухгалтер відділу Віра Щур швидко зібрала свої папери, поскладала в окремі теки й кинувши на ходу: «Я в казначейство», вийшла з кабінету.
Валентину Захарівну дорогою до роботи затримали знайомі підопічні – люди цікавилися, які слід зібрати довідки, щоб отримати державну допомогу сім’ям з дітьми. На вичерпну відповідь начальниці відділу соцзахисту в них з’являлися все нові запитання. Розібравшись із усіма тонкощами нарахування допомоги, вони нарешті відпустили її на роботу. Тож о 8.15 год. вона розпочала ранкову нараду.
- Сьогодні слід провідати Іваненків, дізнатися, чи є в них дрова для опалення, а у дітей теплі речі. Нам учора саме завезли із громадської організації цілий клунок дитячого одягу, - ділиться планами Наталія Карпенко, фахівець із соціальної роботи з сім’ями. – Та й Обласний центр соціальних служб квапить нас із місячним звітом, тож попрацюю сьогодні над ним. Як нічого не трапиться.
- У нас що не день, то нові виклики. Але й звіт треба подати вчасно, тож робіть, Наталіє Іванівно, - схвалила Валентина Сікачова. – Наталіє Анатоліївно, як у вас справи?
Фахівець із соціальної допомоги вдома Наталія Данішевська на мить замислилася, важко зітхнула й поволі відповіла:
- До опалювального сезону всі наші підопічні готові – соцробітниці з сіл уже прозвітували. Кожна окремо зателефонувала й детально розповіла, що було зроблено на її території. Тепер старенькі хвилюються, коли нарахують субсидію. Не чули, коли надійдуть роз’яснення?
- Цього ніхто не знає. Ми всі чекаємо субсидії, але якими вони будуть цьогоріч – не відомо. Як там просувається справа Сидорця? Вже всі документи на нього є? – уточнила Валентина Захарівна щодо одного з отримувачів соцпослуг вдома, якого мали оформити до геріатричного пансіонату.
- Ох і змучив він нас! Щодня приходить, вимагає просто зараз повезти його в інбуд. Каже, сусіди жити не дають. Ми щоразу пояснюємо, що не можна за день чи два зібрати всі необхідні довідки й виписки. Навіть коли вони будуть зібрані, пакет документів мають переглянути у області й уже звідти надіслати путівку до пансіонату – тоді тільки діда там приймуть. А він ніяк не хоче це розуміти. Все ходить лаятись до нас, думає, це ми «тягнемо кота за хвоста». Якби ж він знав, що ми самі мріємо про той день, коли він поселиться в інбуді… Та залишилося ще три довідки отримати й переслати весь пакет документів на Чернігів. Сьогодні якраз цим і займатимусь.
У розмові жінки пригадали ще одну колишню підопічну – майже 90-річну переселенку з Донецької області, яку цієї весни теж влаштували в Козелецький геріатричний пансіонат. Довелося тоді з нею повозитися. На час збору документів її поселили в районну лікарню, бо йти їй більше було нікуди. Та врешті-решт рівно за місяць після звернення старенька уже займала одну з кімнат у місці пожиттєвого догляду.
До щоденного планування долучився і другий фахівець із соцдопомоги вдома – Андрій Моспаненко. Він пообіцяв допомогти із однією довідкою та розповів про листи і запити, які надійшли цього тижня. На сьогодні без відповіді залишаються лише два останніх. Але протягом дня він пообіцяв їх опрацювати.
Після обговорення планів на день, працівники зайнялися своїми поточними справами. А Наталія Карпенко, як і казала, пішла в сім’ю Іваненків. Батьки виховували чотирьох дітей, точніше мали чотирьох, але про їхнє виховання лише чули. Від Наталії Іванівни. Вона справно приходила в дім родини і спочатку розпитувала. Про все на світі. Принаймні так здавалося матері сімейства Ларисі. «Що діти їли вранці?» «Чи є в них одяг на старшенького чи молодшу?» «Як варили макарони, що вони так злиплися?» «Коли збираються копати картоплю?» Сьогодні соціальна працівниця запитала, чому в хаті не прибрано і одразу ж нагримала на непутящу матусю за те, що діти бігали на вулиці без верхнього одягу.
- Так це ж ви вже стара, тому й мерзнете, а діти ж молоденькі, їм не холодно! – просто відповіла Лариса. Тоді спокійно узяла в оберемок легенькі куртки й понесла їх надвір дітям.
У цей час Наталія Іванівна зав’язала розмову з головою сімейства:
- Миколо, чи є у вас дрова на зиму?
- Та є трохи, - нехотя відповідав чоловік. - Я на тому тижні ще завезу, щоб на всю зиму вистачило.
- А коли ти вже на роботу підеш? Тут, у Козельці, можна підшукати, аби лиш хотів працювати. А сім’ю з чотирма дітьми годувати треба!
- І нащо воно мені! Держава платить нам малозабезпечені. Ми тільки на тому місяці їх переоформили. Тож не кажіть, що в нас їсти нічого! – захищався Микола.
- Сидиш вдома, то хоч дітей виховуй! З ними гратися потрібно, час разом проводити. А ти що? Цілісінький день біля телевізора лежиш! У м’яча б пограв зі своїми хлопцями, чи повів би малечу до парку. Знаєш, як дітям хочеться пройти з татком за ручку?.. А вони в тебе й того не мають…
- Іванівно, досить мені на сьогодні твоїх вказівок! Я сам розберуся, куди і як мені власних дітей водити.
Виходячи на двір, соцпрацівниця повідомила Ларисі, що відділ соцзахисту отримав гуманітарну допомогу від громадської організації, й серед цих речей є зимові куртки. Тому в разі потреби можна прийти і просто узяти їх для своїх дітей. Домовилися на середу.
А в цей час Валентина Сікачова звітувала на нараді перед керівництвом Козелецької громади про ще одну проблемну сім’ю з дітьми.
- Я працювала з родиною ще з позаминулого року, – почала свою доповідь Валентина Захарівна. – Їхня історія – звичайна: батька немає, а мати п’є, гуляє, вихованням дітей не займається. Ми пробували її лікувати від алкоголізму, але це допомогло лише на два місяці, далі знову взялася за старе. Минулоріч ми провели кілька засідань органу опіки й піклування (спершу давали їй шанс виправитись), що призвело до судової тяганини й врешті до вилучення дітей. Тоді хлопчикові було 4 роки, дівчинці 1. Ми розшукали їхніх родичів по лінії біологічного батька. Доки йшли судові засідання, а це тривало кілька місяців, двоюрідна тітка доглядала за малечею – дітки знаходились у районній лікарні. Пізніше, по закінченні суду, ми і влаштували братика з сестричкою в сім’ю цієї дальньої родички. Там вони перебувають і зараз. А непутяща мати бомжує в Києві на вокзалі, ніяк виправлятися не збирається.
- То що буде далі з дітьми?
- По закінченні терміну, на який малюки вилучалися, наш відділ подасть документи на позбавлення батьківських прав горе-матері. В разі потреби ми готові судитися ще раз. Але головне, щоб діти й надалі залишилися зі своєю тіткою – вона їм тепер за матір.
Фото з мережі Інтернет
Валентина Сікачова також відзвітувала про те, що протягом 2018 року четверо дітей отримали статус дитини-сироти і восьмеро – дитини, позбавленої батьківського піклування. І жодна з них не перебуває в дитячому інтернаті! Бо троє з них навчаються в закладах освіти (технікумах, училищах) на повному державному забезпеченні, одна дитина усиновлена і восьмеро під опікою у родичів. Все це завдяки тому, що відділ працює на упередження негативних наслідків. Нині на обліку у складних життєвих обставинах перебуває 10 сімей з 21 дитиною. Обслуговують також 257 одиноких людей похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.
… За один день у відділі соціального захисту, буває, всяке трапляється. Інколи навіть змінюється чиєсь життя – у кращий бік. Та всі події й переживання працівників відділу, як правило, залишаються поза загальною увагою. І лише зрідка вони діляться ними. Бо звикли робити добро не для слави, а маючи такий поклик душі.
Ганна Самойленко
_______________________
* Усі імена та прізвища отримувачів соціальних послуг, зазначені в статті, змінено з етичних міркувань.