Козелецька селищна рада

На роботі вона завжди уважна, сконцентрована на справі, за яку взялася, можна сказати, серйозна. Наче справжня «залізна леді». Попри це, відчувається у Світлані Кошовій, начальниці Центру надання адміністративних послуг Козелецької громади, душевне тепло, людяність і щире ставлення до кожного відвідувача. І не безпідставно – гарні діти і люблячий чоловік щодня окрилюють її на нові звершення.

 - Гадаєте, я якась особлива? Та звичайна жінка! І мій чоловік Сергій далеко не романтик. А діти – у мене троє синів: 23-річний Олег, 20-річний Євген і 14-річний Єгор – з ними теж було в різні часи важко. Але я за характером наполеглива, люблю почате доводити до кінця і ніколи не зупинятися на півдорозі, - говорить про себе Світлана Володимирівна. – Олежка у нас перший, тому і складності того періоду життя були відповідні – я мала довчитися, щоб отримати вищу освіту, власного житла ми з чоловіком тоді не мали, тож винаймали квартиру в Чернігові, ну і брак життєвого досвіду… З Женею було інакше – він майже козелецький – чоловіка тоді перевели на вищу посаду у Козелець, але там не було нам де жити всією сім’єю, тож я ще деякий час їздила туди-сюди, поки остаточно не осіли в Козельці. Коли народився другий наш синочок, від самого його народження лікарі не давали йому шансів на життя. Але я ж не могла скласти руки й нічого не робити! Тож робила все, що від мене залежало, і мало по малу ми викарабкались. Щоправда, довгий час я доглядала дітей вдома, й не могла через це вийти на роботу. Та воно того варте! Євген пішов до школи здоровим хлоп’ям. А там захопився волейболом, легкою атлетикою, ходив на тренажери. Та він взагалі по життю активний, не лише в спорті, а й на сцені частенько виступав, завжди брав участь у різних шкільних олімпіадах з історії та правознавства. Нині навчається в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка на економічному факультеті. Студент. Бачимося лише на вихідних, і то не завжди. Старший Олежка теж поїхав від нас, працює та живе окремо. Залишився тільки менший Єгор. Він у нас хортингіст, чемпіон. Їздив на різні змагання, - розповідає жінка.

І Світлана, і Сергій родом з Носівки. Закохався у свою майбутню дружину з першого погляду. Вона тоді ще навчалася у школі. Тож попросив, щоб їх познайомили спільні друзі. Рік закохана пара зустрічалася, а щойно Свєта закінчила школу й вступила до чернігівського інституту, одружилися.

- На моє 18-річчя Серьожа подарував мені букет троянд по кількості моїх років. Тоді це було так романтично і незвично! Відтоді щороку одне й те саме, - знову сміється пані Світлана. При згадці про чоловіка усмішка надовго затримується на її вустах. – Найбільше мене вразили троянди, які він подарував мені на народження першої дитини. Вони були такі височенні, з мене зростом, навіть не помістилися в машину, якою нас із Олежкою везли з пологового додому. Що-що, а квіти чоловік дарує мені постійно, оберемками.

Родина Кошових часто виїжджає на природу, всі разом люблять рибалити. А ось відпустку Світлана любить проводити на морі, а Сергій у Карпатах – це єдине, в чому вони не зійшлися. В усьому іншому завжди злагода. І це дає їм обом сили працювати на роботі натхненно, з повною віддачею. Так, Світлана отримала освіту правознавця, але із переїздом у Козелець, їй довелося перекваліфіковуватись у податківця, бо іншої підходящої роботи на той час не було. Перші три місяці до ночі вивчала нові для себе норми законодавства й правові акти, за якими доводилося працювати. Але її природна наполегливість й ота звичка доводити все до пуття, знову дала свій позитивний результат. З часом у податковій інспекції почали скорочувати посади, фінансування, одним словом, настали складні часи. І Світлана з чоловіком започаткували власну приватну юридичну контору. А вже звідти жінку переманили на роботу в райдержадміністрацію – спочатку в службі у справах дітей, тоді державним реєстратором. Коли ж новостворена Козелецька громада відкривала свій ЦНАП, то на посаду начальника Центру призначили пані Світлану. Досвідчена, відповідальна і доброзичлива – саме така людина має керувати установою із надання послуг людям. Нині під її керівництвом 25 працівників.

Дивлячись на таких жінок, розумієш, у чому секрет щастя. Воно у щирому коханні, у пройдених життєвих перипетіях, у наполегливій праці й у жертовному материнстві. Здається, все просто й зрозуміло. Та насправді, кожна жінка йде своїм шляхом.

Ганна Самойленко