Козелецька селищна рада

Ось я б нізащо не стала медиком! Кров, голки чи, не доведи Господи, людські нутрощі – все це відвертає від цього фаху. А 67-річна Валентина Шкот із Булахова Козелецької об’єднаної громади працює фельдшером уже більш ніж 40 років! І поки що не збирається йти на пенсію. Каже, доки сил вистачатиме, доти й працюватиме. Не через зарплату – вона у жінки мізерна – через людей.

Одним з перших її випробувань у лікувальній справі стало прийняття пологів у жінки в машині, дорогою до пологового. Було це взимку, в люті морози.

- Тоді я два роки як закінчила медучилище й працювала за направленням у Ничогівці Козелецького району (відпрацювала там 5 років, аж поки не вийшла заміж і не перевелася до рідного Булахова), - згадує Валентина Павлівна. – У породіллі вже народжувалися мертві діти, тож я сильно хвилювалася, щоб цього разу все було добре. Тісно, холодно, машина трясеться. Жінці уявіть як було… Дитинка не дочекалася приїзду в пологове відділення й народилася в дорозі. Жива. Але … з «вовчою пащею» та «заячою» губою. Я чим могла, обтерла маленьку й сховала поближче до свого тіла під одяг, щоб не застудилася. Матуся дуже розхвилювалася, коли побачила немовля, і я всю дорогу молилася, щоб у неї від нервового напруження не відкрилася кровотеча.

Довезла я їх у повному порядку до нашої райлікарні, передала лікарям в руки. За тиждень дізнаюся, що дитинка на п’ятий день померла…

Були й інші складні випадки. Наприклад, коли в тій таки Ничогівці у людей вибухнув балон із газом, і жінка сильно обпеклася. Та її ми разом з козелецькими медиками виходили. Як і 2-річну дитину, котра обварилася окропом у чавуні – це вже тут, у Булахові сталося.

Валентина Павлівна розповідає про своїх пацієнтів спокійно, не зупиняється на моторошних деталях (хоча вони все одно постають в моїй уяві від почутого), ніби намагається виправдати фельдшерський фах. «Це – життя», - підтверджують її колеги – терапевтична медсестра Антоніна Іллюхіна і молодша медсестра Юлія Богдан. Та жінки, пропрацювавши все своє життя у Булахівському фельдшерському пункті (Антоніна – 32 роки, Юлія – 23), згадують і кумедні історії зі своєї практики.

- Я працюю з дітьми і чую від них усяке, - говорить булахівська медсестра Антоніна Миколаївна. – При зустрічі зі мною одна дівчинка одразу заявила: «А я не хвора!» Мабуть, боялася, щоб я знову не зробила їй щеплення. А деякі малюки вдавалися навіть до погроз мені, аби тільки не прищеплюватися: «Я вам грядки потопчу!» Отак-то! У Валентини Павлівни теж були цікаві пацієнти, ось розкажіть!

- Якось у чоловіка трапився інсульт. Усі ознаки – як за підручником. Він лежав на дивані без свідомості, тож я приставила дощечку, щоб він не скотився звідти й поїхала за лікарем-невропатологом у Козелець. Усе докладно розповіла, той підтвердив, що видать-таки інсульт. Про всяк випадок купила памперсів на дорослого, бо хто зна, скільки чоловік буде лежати нерухомим. Приїжджаю додому разом з лікарем, щоб везти хворого на районну лікарню, а моя дощечка валяється на підлозі, й чоловіка в хаті немає. Знайшла його на подвір’ї, живого і майже здорового. Невропатолог, звісно, оглянув його, призначив прокапати ліків й поїхав. А чоловік як почув про памперси – образився. Слава Богові, що не згодилися!

У шлюбі з Миколою Павловичем Валентина Шкот прожила 35 років. Та 7 років тому він помер. Тож із найближчої рідні у жінки залишилися 42-річний син Андрій, 38-річна дочка Галина і двоє онуків – 13-річний Тимофій та 12-річний Роман. У дитинстві донька казала: «Буду медтетрою!», та вивчилася й працює фінансистом. Не пішов материним шляхом і син, замість медичного обрав залізничний напрямок, нині працює заступником начальника депо Київського метрополітену.

- Зараз свій медик у селі – на вагу золота, - говорить Ганна Сльозко, в.о. старости Булахівського старостинського округу. – І я, і люди дуже задоволені та вдячні нашій Павлівні! А їй же доводиться обслуговувати окрім нас ще й Савин, Бобруйки, Озерне та Волевачі. Загалом це 1300 чоловік населення! Добре, що 10 років тому нам на ФАП дали машину, «Жигулі» - це наша швидка допомога. Нинішня реформа в медичній галузі поки що нічого доброго нам, селянам, не дала. Від початку цього року до сформованої мережі закладів первинної медичної допомоги району лише у Козелецькій громаді не ввійшли 12 ФАПів! Спасибі Козелецькому селищному голові Олені Дмитренко, що взялися фінансувати заробітні плати отим дванадцятьом сільським медикам із бюджету громади! Інакше лишились би люди без допомоги фельдшера. Та й цих, що в мережі (як оце наш пункт здоров’я), ми постійно підтримуємо – то запчастинами на машину, то дровами для опалення.

Робота медичного працівника – із сфери життєво необхідних для кожного з нас. Але працювати в лікарні, враховуючи реалії життя, лишаються тільки віддані своїй справі люди. Здається, лише на таких і тримається сільська медицина.

Ганна Самойленко