Козелецька селищна рада

За останні два з половиною роки вуличне освітлення з’явилося на 44 вулицях Козельця, а також у восьми селах Козелецької громади. Все завдяки тому, що 2018 року селищна рада придбала для КП «Козелецьводоканал» автопідйомник. Це дало змогу комунальному підприємству до інших напрямків своєї роботи додати ще один. І до гурту комунальників додалися електромонтери КП «Козелецьводоканал» Володимир Гамоля і Олександр Билименко та водій автопідйомника Віктор Судак.

Ця трійця працює разом уже багато років поспіль. Познайомилися ще в РЕМі більш ніж 10 років тому. А останні 2 роки трудяться в комунальному підприємстві Козелецької громади. І так спрацювалися, що частенько розуміють один одного без слів, з одного погляду. Кажуть, в їхній роботі саме так і треба.

- Як інакше? Коли із автопідйомника випилюєш якісь гілки на деревах, то тут бензопила гуде, а там сама «вишка». Щоб порозумітися, треба або руками вказувати потрібний напрямок повороту, або як ми – відчувати один одного, - говорить Володимир Миколайович.

- То що ж Ви робите?

- Здійснюємо монтаж ліній та ліхтарів для вуличного освітлення в Козельці та селах старостинських округів. Нам аби стовпи стояли, а вже дроти на них натягти і ліхтарі підключити – це ми запросто.

- Ми несемо світло людям! Отак-то. Робимо добру справу. Від того і самим приємно, - долучається Олександр Іванович.

- Окрім цього займаємось випилюванням чи обрізкою дерев, - продовжує Володимир Гамоля. – Проблемних чи аварійних вистачає в межах громади. Тому без роботи не сидимо ні дня. Звісно, більше часу приділяємо Козельцю, та за зверненням старост виїжджаємо в села. 

Комунальні електромонтери набиралися свого досвіду в Козелецькому РЕМі (зараз його офіційна назва Відокремлений підрозділ Козелецький РЕМ ПАТ «Чернігівобленерго»), пропрацювали там по 19 років кожен. Тому мають і освіту, і практику, а також всі необхідні дозволи, щоб працювати у цій сфері. Їхній колега-водій дещо менше практикувався – 12 років у РЕМі. Згадує, що прийшов туди від безвиході. Надворі був початок 2000-их років, роботи майже ніде не було. І під час буденної розмови про «як справи?» - «та робота потрібна!», чоловік почув таку бажану для себе фразу: «Приходь, щось для тебе підшукаємо». Тоді йому довелося ціле літо лагодити старого ГАЗона –автопідйомника. А коли привів його в належний вигляд, став на ньому працювати. Тепер колеги сміються і жартують з цього приводу, мовляв, підібрали Віктора Борисовича з вулиці. Але він не ображається. Бо і сам вміє жартувати. На будь-яку тему.

- Чим займаєтесь зараз? І чи є специфіка роботи відповідно до пори року?

- Мабуть, немає ніякої різниці, чи взимку працюємо, чи влітку. Особливо із такою зимою, як нинішня. Зараз обрізаємо дерева на кладовищі. Це і відповідально, і складно. Часто буває важко дістатися до потрібного дерева через густо розміщені могили. А ще всюди тепер стоять пам’ятники, то їх треба не пошкодити, знімаючи важкі гілки. Інколи люди підходять до нас і просять випиляти он те дерево чи ось цю гілку. Та якщо я бачу, що не зможу цього зробити – чи то небезпечно, чи загрожуватиме пошкодженням пам’ятника – я не берусь за таку роботу. І хай хоч ображаються, хоч ні. Правила безпеки – перш за все! Бо вони написані людською кров’ю.

Як розповіли мені працівники комунгоспу, Олександр Билименко, не зважаючи на свій кремезний вид, має певну слабкість. Чоловік обожнює шоколадки! Тому колеги просять за нього – най би за таку небезпечну працю йому доплачували… шоколадками.

- А як ставляться рідні до Вашої ризикованої роботи? Хвилюються чи вже за роки звикли?

- Та нормально ставляться, - мало не хором відповідають чоловіки.

- Моя жінка довольна, що я тут працюю. І я теж, – говорить Володимир Миколайович. - Зарплату платять, до дня електрика нам і премію дали, та й бригада у нас підібралася класна. З керівником – Русланом Сочивцем – взагалі ніколи проблем немає, у нас із ним повне взаєморозуміння. Дасть нам завдання на день, і робимо. Знаєте, серед комунальників ми швидко стали своїми, хоча й працюємо тут неповних 2 роки. А воно ж, коли йдеш на роботу, і робити хочеться – тоді й відчуваєш, що ти на своєму місці.

Ганна Самойленко