Козелецька селищна рада

Люди похилого віку, як правило, не люблять змін, будь-яких. Все, до чого вони звикли, має таким і залишатися. Особливо прискіпливо старенькі ставляться до своєї домівки. Адже сам будинок і все, що в ньому, людина надбала протягом життя, а це, безумовно, дороге не лише серцю, а й гаманцю.

Інколи дідусі й бабусі на стільки прикипають до власної хати, що доходить навіть до абсурду. Так, у Пилятині Козелецької селищної ради 83-річна Ганна Корнєва ні за яких умов не хотіла залишати свій дім, навіть коли всередині нього трапилася пожежа. 

Ганна Корнєва, жителька села Пилятин

- Ганна Прокопівна живе усамітнено, рідних у селі не має, тож спілкується переважно із сусідами, які інколи заходять до неї. Сама вона рідко встає, більше лежить чи сидить на ліжку, - розповідає Світлана Дмитренко, в. о. старости Пилятинського старостинського округу. – Я знаю про цю ситуацію, тому щодня заходжу провідати її, приношу молочне, щоб хоч чимось підтримати. Того дня (28 лютого) у нас був схід села. А у Ганни Прокопівни десь в обідню пору відвалилась стінка печі, яка саме топилася. Вогонь швидко перекинувся на будинок, все навколо запалало. Бабуся ж у цей час просто немічно лежала й кашляла від диму. Слава Богу, нагодився односелець Володимир Харипончук. Він забіг у хату й швидко облив водою територію навколо печі. А стареньку вивів по-під руки на двір. Якби він прийшов бодай трохи пізніше, невідомо, який би кінець мала ця історія.

Світлана Дмитренко, в. о. старости Пилятинського старостинського округу

Та й порятунок від вогню не став завершенням подій того дня. Ганна Корнєва, подихавши свіжим повітрям на вулиці, повернулася до дому й, не зважаючи на відсутність печі, збиралася продовжувати своє життя у рідній хаті. Трохи згодом до неї зайшла Світлана Дмитренко. Побачивши сумну картину обгорілого приміщення й розвалену піч, в. о. старости думала одразу ж повезти бабусю в лікарню. Але та і слухати не хотіла ні про які переїзди! Не допомагали ні вмовляння, ні обіцянки відремонтувати дім.

Наступного дня задля порятунку старенької від неї самої Світлана Михайлівна викликала соціальну службу і «Муніципальну варту». Ганна Прокопівна так само відмовлялася від надання їй будь-якої допомоги. Тоді працівник варти просто взяв бабусю на руки й посадив у машину. Привезли її гуртом у Козелецьку центральну районну лікарню. Тут бабця знову навідріз відмовилася виходити з машини і весь час повторювала: «Везіть мене назад, додому! Я зі своєї хати нікуди не піду! Як без мене там буде собака?!» Та працівник Муніципальної варти знову взяв стареньку на руки і приніс у палату лікарні.

Зовнішній вигляд Ганни Прокопівни був жахливий: уся в сажі після пожежі, одяг не прався уже довгий час, до того ж, невідомо, як відобразився цей випадок на її здоров’ї. Попереджена про все минувше, на ганку ЦРЛ пилятинців зустріла Інна Ярошенко, заступник Козелецького селищного голови. Вона вже знайшла у небайдужих людей одяг для погорілиці. В лікарні бабусі допомогли провести всі необхідні гігієнічні процедури, обстежили стан її здоров’я й призначили лікування. Як виявилося, особливо його потребувало серце й травна система Ганни Корнєвої. Гроші на медикаменти для неї виділив виконком селищної ради.

І доки лікарі працювали над відновленням здоров’я старенької, у Пилятині розпочалися роботи з ремонту її дому. Керівництво товариства «Агро-Регіон Козелець» відгукнулося на прохання в.о. старости допомогти з ремонтними роботами в будинку Корнєвої. Робітники підприємства розібрали піч і винесли все сміття на двір. Кошти на будматеріали виділили радник Козелецького селищного голови Роман Шидловський і ТОВ «Агро-Регіон Козелець». Замість печі Ганні Прокопівні збудували новеньку грубу, цим займався Олександр Донець разом із Світланою Дмитренко. До робіт долучилася і новопризначена соцпрацівниця Наталія Онищенко (почала працювати від Козелецької селищної ради 2 березня). А далі прикрутили гіпсокартон на обгорілі стіни, де треба – помазали, пофарбували. І стала бабина хата майже як нова. До слова, соцпрацівниця за менш ніж місяць виконання своїх повноважень вже встигла допомогти не тільки цій підопічній, але і врятувати ще двох бабусь, які зараз перебувають на лікуванні. Такий підхід до роботи вже оцінили й односельці, й керівництво.

21 березня Ганна Прокопівна нарешті повернулася додому. Коли їхала з нього, було багато переживань, здавалося, прощавай старе звичне життя. Та переконалася, що місцева староста, як називають у селі Світлану Михайлівну, дотримала слова і повернула її в рідний дім. Привезли бабусю підлікованою, підбадьореною та утішеною. Ця історія зі щасливим кінцем – не виняток з правил. Так і має бути завжди з кожним із нас.

Ганна Самойленко