Козелецька селищна рада

Лікар, медик, ескулап, цілитель – все це назви однієї з найдавніших професій у світі. Сьогодні ми не уявляємо свого життя без них, без медичних працівників. На жаль, українські медики зараз переживають складні часи реформування галузі. Та це лише тимчасово. Головне, щоб в цій професії працювали віддані своєму фаху люди, такі, як Ольга Логвинівна Ковбаса – фельдшер Білейківського фельдшерського пункту.

Ользі Логвинівні цього року виповнюється 80 років, святкуватиме вона і ще один ювілей – 60 років у медичній галузі. Жінка і досі на робочому місці. Люди так само звертаються до неї за допомогою. Здається, вона за ці роки змінилася лише зовнішньо – посріблилося її волосся й зморшки всіяли обличчі – та фельдшерка не втратила молодечого запалу до роботи, не розгубила кваліфікації (її вона підвищує кожні п’ять років), не змінила робочого місця. А скільки грамот і подяк зберігається у неї в старенькій папці!  

Із порогу вона починає розповідати про медикаменти, які є в наявності, про медобладнання свого фельдшерського пункту тощо. Видно, що Ольга Логвинівна живе роботою і докладає всіх зусиль, щоб покращити умови для своїх пацієнтів. Це і ремонт приміщення власними руками. Та найбільше мене вразило те, що у свої роки медичка володіє ясним розумом, швидким мисленням, чітким зором і вправними руками – тобто всіма тими якостями, необхідними для виконання професійної діяльності!

- Я чомусь із дитинства любила білі халати лікарів, їхній запах, одним словом, все, що було пов’язано із цією професією, - розповідає Ольга Ковбаса. – Вчилась я добре, тож після школи вступила до медичного училища в Києві. А як закінчила – пішла працювати, вийшла заміж за білейківського парубка, так і опинилась тут. За час роботи бувало всяке, я прийняла 16 пологів – бувало вдома у пацієнток чи в дорозі, а якось довелось навіть у лісі допомагати породіллі. Тоді на світ з’явилась двійня. Колись же не було ані транспорту, ані доріг нормальних, тож перебачила я різного, та завжди допомагала людям. Не уявляю, як це – сидіти на пенсії? Та й хто лікуватиме людей? У мене від трьох до п’ятнадцяти викликів за день буває!.. Здійснюю і патронат дітей до року, їх у нас зараз восьмеро. А як щеплення дітям роблю, то буває до 50 за день.

- А люди Вам дякували за роботу? Може, щось особливо запам’яталось?

- Було таке. На моє 75-річчя місцеві активісти влаштували спеціально для мене концерт. Мені було надзвичайно приємно, тим більше, що це не була вказівка керівництва району чи якихось депутатів, а саме ініціатива білейківських мешканців, тих, кого я власне і лікую. Щоправда, був там присутній і один з районних депутатів, він тоді подарував мені величезну вазу. Ну а так, буває, коли звертаюся до різних керівників, спонсорів за допомогою в роботі, наприклад, прошу, щоб закупили ліки першої необхідності. Не можу ж я ходити до людей із порожньою торбою? І знаєте, мені ніколи не відмовляють. Якось навіть вдалося випросити холодильник для медикаментів – ось він, - показує медичка із усмішкою.

Та за добрим і усміхненим обличчям насправді ховається багато горя, яке довелося пережити Ользі Логвинівні. Дев’ять років тому до її оселі прийшло горе – спочатку помер чоловік, а згодом і сини, Сергій та Віктор, один за одним пішли з цього життя. Залишився лише онук Олексій. Він для неї тепер – найрідніша душа. Із 16 років його виховувала бабуся Оля, тож і зараз парубок живе з нею, хоча працює позмінно в столиці.

Кажуть, усе тече, усе змінюється. Так і в нашій країні – проводять реформи, покращують різні сфери й галузі. Та насправді, тримається усе на сталих істинах, на силі єдності й на вірних людях.

Ганна Самойленко