Козелецька селищна рада

Кожна жінка – білявка чи шатенка, вчителька чи лікарка, керівник чи проста робітниця – за всякого часу хоче залишатися просто жінкою. Кожна з нас мріє про велике кохання, щасливих дітей у своєму домі й смачні сімейні вечері. У Олени Дмитренко – голови Козелецької громади теж в юності була така мрія. Перша її спеціальність – вихователька дитячого садка – якнайкраще відповідала бажанням молодої дівчини.

- Я насправді не амбітна, ніколи не думала, як досягти керівних посад. А хотіла стати багатодітною мамою, - розповідає Олена Борисівна. – Мені дуже подобалось працювати з дітьми. Разом з ними розвиваєшся і ти! Та життя повело мене трохи інакше. Я ж, коли починаю щось робити, не можу зупинитись, не довівши до пуття.

З родиною

А вдома я звичайна жінка. Моя мрія мати багато дітей не здійснилася, бо, як виявилось, маю не надто міцне здоров’я. Тож свою єдину донечку Карину дуже люблю. Пригадую, коли вона закінчувала школу, я побоялась відпускати її в Київ. Тому вмовляла вступати до наших, чернігівських вузів, ми ж тоді жили в Чернігові. Але пообіцяла на наступний рік перевести до будь-якого столичного навчального закладу за її бажанням. «Ти ж одна в мене, ти моя подружка, мені буде важко самій без тебе. Не їдь до Києва», - умовляла я її. І вийшло так, що тільки-но дочка вступила до Чернігівської «регіоналки», мене за короткий час перевели по роботі до Києва. Карина навіть образилася на мене: «Казала, жити без мене не можеш, а сама до Києва поїхала!..» Наступного року я пропонувала дочці перевестися, та вона не захотіла, бо вже мала свій авторитет серед одногрупників, грала за університетську команду КВК і таке інше. Так і довчилася в Чернігові. До слова, Карина у мене була Президентським стипендіатом, має два червоних дипломи. Перша її спеціальність «Готельний бізнес», а друга «Туристичний менеджмент».

Доньці Карині 1,5 місяці

Про свою сім’ю очільниця Козелецької селищної ради може розповідати годинами. Особливо про бабусю Наталію Іванівну, яка жила у Часнівцях Козелецького району. Вона виховувала малу Оленку з 6 місяців, коли її мама Ольга Юхимівна мусила виходити на роботу. Всі онуки дуже любили її, в дитинстві кожен із них вважав, що він – найулюбленіший онук чи онучка баби Наташі. Не зважаючи на те, що в неї освіти було лише два класи церковно-приходської школи, та життєва мудрість – величезна.

 З бабусею Наталкою та тіткою Євдокією

Уже будучи дорослою і постійно проживаючи в Чернігові, Олена Борисівна часто приїздила до бабусі на вихідні. Але старенька все одно боялась, що коли помре, її хата залишиться нікому не потрібною. Щоб довести протилежне, 2010 року онука поряд із бабиною хатою розпочала будівництво своєї, нової. Тоді ж, 2010-го, бабуся встигла порадіти перемозі Олени Борисівни на виборах до Чернігівської обласної ради і за деякий час померла.

- Щодо перших моїх виборів, велике значення мало те, що люди в районі знали мого батька, Бориса Пилиповича Дмитренка. Він працював секретарем райкому партії, багато хто зі старших людей добре пам’ятав його. Це й відіграло одну з вирішальних ролей, - ділиться Олена Борисівна. – Бабуся Наталя теж переживала тоді за мене. Взагалі-то вона по-справжньому любила і хвилювалася за кожного зі своєї великої сім’ї.

Батьки 1970 рік. Ольга Юхимівна та Борис Пилипович

Пригадую, як ми всією родиною святкували бабусин 85-тий день народження. Накрили столи у дворі, посіли діти, онуки – чоловік із тридцять. А бабуся вийшла з дому, поглянула на нас і говорить: «Я як колорадський жук – така мала, а скільки наплодила!..»

Це вона змалечку прищепила мені любов до Бога, до церкви. Саме бабуся повела мене у 12 років приймати хрещення. Батьки й не знали про це. Вона навчила мене молитві «Отче наш», а на Великдень пекти пасочки в банках з-під консерви (тоді ж не було всіляких формочок, як тепер).

Коли будівництво нового дому в Часнівцях було завершене, Олена Дмитренко захотіла відреставрувати бабусину хату. Робітники прямо в очі казали їй, що дешевше було б знести її та збудувати нову. Та все ж хотілося залишити ту атмосферу, в якій жінка виросла, адже тільки в цьому домі була така знайома піч, старовинні рушники, ікони. Попри те, що у багатьох друзів Олени Борисівни великий подив викликав її переїзд зі столиці до Козелеччини.

- Коли прокидаєшся і бачиш ті ж самі осокори в березі, які стоять тут з дитинства, відчуваєш стабільність цього мінливого світу, безпеку…

Не обійшлося у житті голови Козелецької селищної ради і без історії кохання. Отож з майбутнім чоловіком і батьком Карини – Арсеном – вона випадково познайомилась у Чернігові. Він приїхав з Вірменії на будівництво Славутича. На першій же зустрічі чоловік просто підійшов і сказав: «Дівчино, я на вас женюсь». А вона тоді лише назвала йому своє ім’я та місце роботи – дитячий садок. Який саме, він не знав. Уже наступного дня він об’їхав усі садки і таки знайшов свою Олену, красуню з довгою косою.

- Арсен так ніжно, дбайливо і тепло до мене ставився, що я не змогла відмовити. За три місяці після знайомства ми одружилися, - продовжує Олена Борисівна. -  Ми прожили разом п’ять щасливих років. Розпад Радянського Союзу відіграв у моєму сімейному житті вирішальну роль. Ми тоді жили на дві країни – їздили то до нього у Вірменію, то до мене в Україну. Але ж все одно це була одна країна. Коли ж її розділили на частини, постало питання остаточного вибору місця проживання нашої сім’ї. Ніхто з нас не був готовий до цього. На цьому грунті між нами почалися конфлікти, які й призвели до розлучення. Та зараз ми підтримуємо стосунки із вірменськими родичами. Карина спілкується з батьком.

У вільний від роботи час Олена Дмитренко любить займатися… консервуванням. Вона багато закриває на зиму овочів, салатів, компотів тощо. Олена Борисівна справжній фанат цієї справи, сама вигадує рецепти, експериментує. А коли заходить в погріб, бачить картоплю, моркву, бурячок і багато консервації, тоді точно розуміє: «Перезимуємо!» Така вже її душа. Вона вважає, що політика – не для жінок, адже дуже важко сумістити її з сімейним життям, з вихованням дітей. У майбутньому ж бачить себе тільки бабусею. «Усе те, що я не додала доньці, хочу тепер наздогнати з онуком. Бо саме з появою Демида у мене змінилися цілі, напрямок життя».

Зі старшою сестрою Вірою

 Олена Борисівна в переддень жіночого свята бажає всім жінкам миру, достатку в кожну родину, здоров’я рідним і близьким. Тільки за таких умов кожна жінка вважає себе щасливою.

Ганна Самойленко