Козелецька селищна рада

Як гарно – спостерігати із трибуни за спортсменами, які змагаються за перемогу. Та, замислившись, розумієш, яка це величезна робота! Такі водночас і веселі, й сумні думки наповнювали мій мозок на козелецькому стадіоні «Колос», де 7 вересня проходили районні змагання з різних видів спорту.

До свого професійного свята – Дня фізичної культури і спорту – тренери підготували підопічних, які виступали достойно, а головне, весело. Через те, що всі спортсмени – школярі, виступаючих підтримували друзі й однокласники. Спостерігати за дітьми було цікаво, бо вони щиросердно висловлювали усе, що мали на думці. Підходячи до різних гуртів, я почула і ставлення дітей до цих святкових змагань (заспокою організаторів дійства – для дітей це була чергова весела пригода-розвага, тому, звісно ж, їм усе сподобалося), і до наставників (особливо хвилювалися підлітки, чи дадуть ЇХНЬОМУ тренеру грамоту), і до інших команд-учасниць (якщо думаєте, що ображали суперників, то глибоко помиляєтесь, бо я чула від юних спортсменів висловлювання, типу «поглянь, який крутий!» чи «ото вона дає! Молодчина!»).

На стадіоні цього дня зібралися спортсмени із Євминки, Сираїв, Чемера, Кіптівської (Прогрес і Новий шлях), Деснянської (Десна і Тужар) та Козелецької громади (Козелець, Данівка, Булахів, Скрипчин, Лемеші, Білейки, Патюти, Ставиське). Після офіційних привітань і відкриття змагань, першими виступили легкоатлети в естафетному бігу. Команди трохи хвилювалися. Але глядачі підтримували своїх фаворитів, і це додавало спортсменам нових сил. Тренери теж постійно підказували вихованцям, сподіваючись на їхню перемогу.

Поки «бігуни» бігали, хортингісти й самбісти розминалися. І щойно завершилася естафета, як розпочалися показові бої. Тут спостерігати за учасниками було подекуди цікаво, а подекуди й лячно. У мене не було знайомих у цьому виді спорту, тож усі для мене були рівні. Тому й хвилювалася за кожного, особливо за того, хто програвав, а простими словами, кого били. Це ж боляче!.. На щастя, суддя на килимку – Віктор Сергієнко, директор козелецької ДЮСШ і заразом тренер із хортингу – зупиняв суперників, коли бачив якусь загрозу для дитини. Я видихала із полегшенням.

Майже одразу по завершенні естафети дорослі вишикували футбольні команди, провели жеребкування й розпочали футбольні матчі. Цьому виду спорту потрібно було найбільше часу, щоб визначити переможця. В командах грали найменші школярі – з початкових класів. Здавалося, що деякі з них зовсім малі. Навіть судді перепитували, чи правильного команда обрала воротаря (і справді, чи не унесе такого забитий м’яч?). Та діти грали затято. І переживали по-справжньому. А як раділи перемозі! Безперечно, на футболі було найбільше емоцій: і серед ігроків, і серед уболівальників.

Змагання на стадіоні «Колос» тривали далеко за післяобідній час. Із легкої атлетики та футболу визначилися переможці – і там, і там найкраще показали свої здібності учні з Козелецької гімназії № 1. Та всі діти отримали купу вражень від усього, що сьогодні пережили. А я знову розмірковувала на тим, що для кожного з них є спорт. Хтось завдяки такому дитячому захопленню вестиме здоровий спосіб життя, хтось розвине власну силу волі, ну і м’язи теж, а хтось піде далі й стане відомим спортсменом. Бо виступи на таких змаганнях, як це – лише привід показати, чого досяг щоденними тренуваннями і що не раз уже підтвердив на різних Чемпіонатах. Може, за кілька років про когось із сьогоднішніх дітей я скажу: «Я ж його знаю!», в той час як ця людина прославиться на весь світ… Дай Бог!

Ганна Самойленко